Участь молоді у місцевому самоврядуванні

Авг 4, 2009 Политика и власть, Разное

1. Молодь як рушійна сила розвитку суспільства та держави.
Усвідомлення об’єктивної потреби у становленні й розвитку української національної державності, в активізації демократичних перетворень у суспільстві та формування нової еліти української нації тісно межує з пошуками тієї сили, яка була б спроможною вдатися до рішучих і нестандартних дій на користь своєї Батьківщини. В цих умовах силою, з якою пов’язані всі надії на майбутнє, виступає молодь, яка самою логікою історичного процесу висувається на провідні позиції руйнації всього старого та віджилого і творення нового та передового. Саме тому молодіжна політика держави повинна бути складовою загальної цілісної концепції розвитку українського суспільства.
Це не означає, що питання молодіжної політики пріоритетніші перед сферами спорту, туризму і сім’ї. Треба підкреслити, що молодь має відношення до всіх інших сфер, і це визначає ставлення держави до них, оскільки саме з молоддю пов’язане, у першу чергу, майбутнє нашої держави. Роль молоді в реалізації стратегії зростання та здійснення всього комплексу масштабних соціально-економічних перетворень у країні важко переоцінити. Зрозуміло, що саме молоде покоління, не переобтяжене стереотипами минулого, більш пристосовно для роботи в ринкових умовах. І сьогодні в усіх сферах суспільного життя – в економіці й державному управлінні, в політиці та культурі – молоді поступово займають позиції лідерів.
Сьогодні молодь – це одна з найбільш некерованих, соціально занедбаних і найменш соціально захищених спільнот нашої країни. Детальніші дані щодо стану молоді в Україні можна розглянути у щорічних доповідях Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, а також Українського інституту соціальних досліджень “Про становище молоді в Україні” Президентові, Верховній Раді, Кабінету Міністрів України. Численні проблеми з роками накопичились й у ціннісно-світоглядних, політико-культурних і моральних орієнтаціях молоді, у сферах та інституціях, де найбільш активно повинні виявлятися пріоритети суспільного виховання юнаків і дівчат. У широкомасштабних процесах демократичної розбудови держави, суспільно виховна робота з молоддю не стала провідною. Як і в минулому, процес виховання розглядається як зони впливу сім’ї, школи і трудового колективу. Проте у сучасних складних і суперечливих умовах перехідного періоду, самоорганізація й самокерованість сімейного й колективного виховання стають все більш складними.
Особливо актуальною є проблема виховання молоді, формування в неї нової української суспільної культури. Для цього необхідно усвідомлювати, що те основне, що об’єднує молодь у певну соціально-демографічну та політико-культурну спільноту й відрізняє її від інших соціальних спільнот, – це її потреби, інтереси, цінності й норми. Тому основним завданням молодіжної політики й оптимізації процесів управління формуванням нової культури наших юнаків і дівчат є пошук ефективних шляхів подолання протиріч між інтересами, потребами, цінностями суспільства і молодого покоління. І саме тому принципове питання, що являє собою політична культура української нації і яке місце в цих процесах займає суспільно-політична культура молоді.
Головна місія суспільно-політичної культури полягає в подоланні протиріч між громадянським суспільством і державою. У контексті українського державотворення вона, передусім, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України.
Формування у громадян духу патріотизму, високої національної свідомості можливо лише через залучення їх до активної участі у процесах державотворення взагалі і активної участі у суспільних процесах зокрема.
Таким чином, можна зробити висновок, що вирішальне значення для підвищення правової, політичної культури всіх учасників суспільного процесу має відіграти відповідна освіта. Тільки тоді, молодь виступатиме як рушійна сила розвитку суспільства та держави.

2. Молодіжний рух в Україні.
Аналізуючи сучасний стан розвитку громадського руху в Україні, важливо зосередити окрему увагу на питанні стану молодіжного руху в нашій державі.
Молодіжний рух, незважаючи на його строкатість, суперечливість і непередбачуваність, відігравав значну роль у перші роки нашої державної незалежності.
Світовий молодіжний форум (World Youth Forum of the United Nation System, Third session), який відбувся 2-7 серпня 1998 року у місті Брагі, в Португалії, визначив основні напрямки об’єднаної молодіжної політики у світі (Action Plan) де, зокрема, пропонується [130] :
• сформулювати у всіх країнах молодіжну політику до 2005 року, яка буде достатньо професійна і складена на довгий строк відповідно до плану дій (далі Action Plan). Молодіжна політика повинна прийняти правовий статус і бути підтриманою законодавчими органами, молодіжна політика повинна бути сформульована шляхом співробітництва уряду з національною молодіжною неурядовою організацією ( далі — НГО) як рівних партнерів у цьому процесі.

Основні напрямки об’єднаної молодіжної політики у світі підтвердили й учасники четвертої сесії Світового молодіжного форуму, який проходив у місті Дакар (Сенегал) з 6 по 10 серпня 2001 року.
Аналізуючи характерні ознаки молодіжних організацій України в світлі “Основних напрямків об’єднаної молодіжної політики у світі” можна константувати, що, на жаль, молодіжний рух в Україні, як частина третього сектору, ще не відбувся.
На нашу думку, основні характерні ознаки молодіжних організацій України станом на 2005 рік такі:
• низька структурна організованість молодіжних організацій (далі – МО), відсутність єдності поглядів і дій у стратегії участі МО в розбудові держави;
• малочисельність, слабкість, аморфність організаційних структур, нерозвиненість обласних (регіональних) відділень у організацій, що мають всеукраїнський статус. В регіонах МО представлені в значно більшій мірі регіональними, а не загальнонаціональними структурами;
• відсутність відомих, яскравих особистостей і лідерів, з іншого боку, значна залежність організацій від своїх лідерів;
• хоча жодна МО не афішує, що головне для неї – участь у політичних процесах, які відбуваються у суспільстві, саме політичні інтереси є першочерговими в практичній роботі організацій;
• значна залежність МО від “своїх” політичних партій, структурними підрозділами яких вони є де-факто, — кадрова та фінансова;
• практично поза увагою знаходяться МО, які працюють з дітьми та молоддю, мається на увазі – екологічні, туристичні, спортивні організації, асоціації різних клубів , клуби тощо;
• молодіжний рух небагаточисельний та певною мірою розпорошений;
• дуже слабка матеріальна фінансова база діючих МО, вони фактично не залучені до важелів державного управління та механізмів формування і реалізації молодіжної політики, не можуть самотужки, без державної підтримки, братися за вирішення різнопланових соціальних молодіжних проблем.
За статистичними даними, в Україні молодь віком від 14 до 28 років становить 22,3 %. Згідно з даними Мінстерства юстиції, у 2004 році офіційно зареєстровані понад 120 всеукраїнських, 800 обласних та понад 5 тисяч молодіжних організацій з місцевим статусом.
На нашу думку, в діяльності МО намітилися нові тенденції, що були зумовлені виборами 2004 року:
• збільшення чисельності організацій за рахунок нових людей, які не належать жодній партії. Це сприяє росту плюрализму в організаціях;
• МО протягом виборчих кампаній 2002 та 2004 років отримали фінансові вливання для проведення рекламних та організаційних заходів. Значна частина витрачена для розвитку матеріально-технічної бази самих організацій, що робить їх більш дієздатними;
• багато лідерів МО були обрані депутатами місцевих рад;
• збільшення рівня порозуміння між МО привело до виникнення консенсусу з найголовніших проблем молоді (представлення молоді в органах державної влади, захист її інтересів в державних та недержавних інститутах, захист громадянських прав молоді).
Ці нові тенденції посилили об’єднувальні процеси в молодіжному середовищі. На сьогодні практично в усіх обласних центрах створені об’єднання, асоціації, комітети, що охоплюють МО регіонів. До них входять як регіональні, так і відділення всеукраїнських організацій, але на республіканському рівні таких об’єднуючих структур мало, жодна з них не репрезентує молодіжний рух України повністю.
Першим кроком розвитку НГО у молодіжному середовищі було підписання Угоди про партнерство між Державним Центром соціальних служб для молоді та Всеукраїнською спілкою молодіжних громадських організацій, запропонованої як перший проект співробітництва та партнерства в галузі державної молодіжної політики.
Нового поштовху в розвитку молодіжного громадського руху надало створення УСМО проекту “Молодіжна платформа України”, який був обговорений в молодіжних організаціях України и прийнятий на Всеукраїнському форумі молодіжних громадських організацій.
Молодіжна платформа України має діяти в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, що на нашу думку, дозволить:
• провести в Україні об'єднавчий процес у молодіжному русі та консолідувати діючі молодіжні організації відповідно до загальносвітової “парасолькової” моделі; сприяти створенню та діяльності регіональних структур всеукраїнських МО та місцевих організацій;
• спрямувати молодіжні організації до здійснення демократичних перетворень у державі, побудови відкритого демократичного суспільства;
• визначити шляхи співробітництва молодіжних громадських організацій з різними органами місцевого самоврядування як рівноправних партнерів у рамках соціального партнерства;
• закласти необхідну законодавчу базу для існування та еволюційного розвитку молодіжних організацій в Україні;
• розвинути процеси інтеграції молодіжних організацій України до європейських та світових молодіжних структур;
• підготувати нових молодих лідерів для здійснення соціально-правових і демократичних перетворень у державі;
• сформувати активну й свідому позицію молоді щодо різних аспектів духовного, соціально-економічного, політичного та культурного життя суспільства, сприяти участі молоді у виборах, подолати її соціально-політичну апатію.
Для формування третього сектора та побудови відкритого демократичного українського суспільства, яке має бути гармонійно інтегроване до світового співтовариства, необхідно сприяти об'єднанню, консолідації, структуруванню молодіжного руху на засадах державності та становлення політичної української нації. Треба також надати молодіжному руху соціальної спрямованості, тобто орієнтувати молодіжні організації на вирішення конкретних проблем молоді в межах соціального партнерства з державною владою. В основу діяльності молодіжних організацій варто покласти принцип: «Краще один реальний проект, ніж сотня гасел», недопустивши голого декларування навіть найменшого пункту, підвести під всі етапи реалізації чітке матеріально-технічне забезпечення (в тому числі й фінансове), ввести принцип пріоритетності, адресності державної підтримки та ефективного контролю за використанням бюджетних коштів.

3. Окремі питання взаємодії молодіжних громадських організацій з органами місцевого самоврядування.

Французський вчений А.Токвіль писав: “Центральна влада, хоч якою б освіченою та досконалою була, не в змозі одна охопити всі питання життя великого народу. Вона не може цього зробити тому, що це завдання перевищує всі межі людських можливостей. Коли така влада намагається виключно своїми силами створити та привести в дію нескінчену множину різних суспільних механізмів, вона змушена буде або задовольнитися далеко не повними результатами, або її результати просто марні”.
На нашу думку, треба підкреслити, що водночас місцеве самоврядування – це така форма публічної влади, що характеризується спеціфічними рисами порівняно з державною владою.
По-перше, місцеве самоврядування відображає такий рівень влади, який забезпечує реалізацію переважної більшості природних потреб людини (житло, харчування, водопостачання, безпечне довкілля тощо), що вимагає тісної співпраці відповідних органів влади з представниками різних соціальних груп, а сама влада набуває безпосередньо соціального характеру – вона діє в інтересах місцевого населення, тоді як державна влада – в загальнодержавних інтересах.
По-друге, місцеве самоврядування – це більш «прозора» (порівняно з державною) влада, вона реально підзвітна і відповідальна перед населенням, що забезпечується:
— активною участю громадськості у здійсненні контролю за наданням населенню соціальних послуг у системі місцеве самоврядування (ст. 25 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»);
— гласністю у прийнятті рішень органів місцеве самоврядування;
— можливістю більш повного визначення потреб населення, оперативно реагувати на місцеві ініціативи;
— залучення населення – споживачів послуг до організації їх надання тощо.
Зазначені характеристики місцевого самоврядування, свідчать не лише про його важливу соціальну роль, а й про надзвичайно тісний зв’язок з населенням та різноманітними громадськими структурами, що виражають та представляють інтереси різних соціальних груп – молодіжними громадськими організаціями, асоціаціями органів місцевого самоврядування, благодійними фондами тощо. Звідси можна зробити висновок і про ту значну роль, яку відіграють у здійсненні влади взагалі, та у розвитку місцевого самоврядування зокрема, громадські інституції.
Розвиток місцевого самоврядування – це насамперед розвиток відповідних якостей і формування навичок людей, працюючих у виборних органах. І тут багато залежить від керівників самоврядних організацій, вони повинні стати справжніми лідерами, вміти чітко формулювати проблему, знаходити шляхи її розв’язання, згуртовувати колег у дієздатні команди.
Згідно з Європейською Хартією місцевого самоврядування виборні територіальні органи – це посередники між особою і державою. Основна мета такого посередництва – реалізація права людини на участь у державному управлінні, тобто утверждення демократичного ладу. Для України, як будь-якої країни взагалі, процес утвердження демократичного ладу збігається з процесом утвердження реальної незалежності.
Відокремлення держави від суспільства і відособлення суспільства від держави виражене у відмінності їхніх структур, принципів організації і будови. Всяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система. Ієрархія державних органів і посадових осіб, пов’язаних відносинами підлеглості і державною дисциплиною. Ця система утримується за рахунок суспільства (податки, збори, державні позики). Постійна і головна мета держави – охорона суспільства і управління ним.
На відміну від держави, громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних звя’зків і відносин громадян, їх об’єднань, спілок, асоціацій. Ці зв’язки засновані на рівності й особистій ініціативи. Цілі громадян різноманітні та мінливі, відповідно до їх інтересів.
Громадяни, громадські організації мають правоздатність, що дає їм найширші можливості здійснювати будь-які операції, крім заборонених, у різних сферах суспільного і приватного життя.
Ознакою демократизації суспільства є законодавче закріплення й забезпечення прав громадських організацій і насамперед закріплення їх прав щодо участі у виборчих, політичних процесах держави.
Сьогодні громадські організації та органи місцевого самоврядування юридично автономні. Вони можуть у межах Конституції і законів України самі вибірати форми співробітництва, яке часто набуває рис партнерства. Але при цьому за громадськими організаціями зберігається функція громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.
Слід зазначити, що законодавче регулювання конституційно-правових відносин громадських організацій і органів місцевого самоврядування неповне і недосконале. Так, Закон України “Про об’єднання громадян” не містить положень про принципові взаємовідносини громадських організацій і органів місцевого самоврядування. Не регулює ці взаємовідносини ані Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” 1997 року, ані Закон України “Про органи самоорганізації населення” 2001 року.
Очевидно, що в майбутньому законі “Про громадські організації” необхідно закріпити принципові відносини громадських організацій і органів місцевого самоврядування. Наголосивши, зокрема, на тому, що ці стосунки відбуваються виключно в межах Конституції і законів України й полягають у співробітництві та контролі за органами місцевого самоврядування з боку громадських організацій. Відповідні зміни треба внести також до закону “Про місцеве самоврядування”.
Але сьогодні вже діють різні форми співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Зокрема, з органами місцевого самоврядування активно співпрацюють молодіжні, жіночі, ветеранські та інші громадські організації. Організації третього сектора відіграють стабілізуючу роль у демократизації суспільства, беруть участь у вирішенні складних соціальних проблем, сприяють реалізації прав громадян у всіх сферах суспільного життя, тим самим цементуючи взаєморозуміння між державою та громадянами. Тому одним з головних завдань створення демократичного суспільства є створення демократичної інституції – третьего сектора в державі.
Сьогодні в українському суспільстві відсутні механізми підвищення правової освіти та захисту громадян, інститути лобізму та омбудсменства; немає чітко сформованого третього сектора, який би був сконсолідований і взяв на себе функції замовника та виконавця у реалізації соціальних програм у державі. Громадські організації, рухи, партії, благодійні організації та фонди виконують певні соціальні функції, але, головне, вони виконують замовлення членів власних організацій.
Відсутність відпрацьованого механізму взаємодії та визначеного соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектора приводить до стримання демократичних процесів у суспільстві, не сприяє соціально-економічному розвитку, розв’язанню певних соціальних питань.
Головна проблема в розробці місцевих моделей соціального партнерства полягає в усвідомленні того, що кожна територіальна громада, громадська організація має можливість розробляти власну модель з урахуванням специфічних проблем, пріоритетів і ресурсів.
За останні два-три роки соціальне партнерство на рівні територіальних громад активно впроваджується в Україні як на рівні великих міст (Київ, Одеса, Харків, Донецьк), так і менших (Славутич, Комсомольск, Івано-Франківськ, Кам’янець-Подільський, Боярка).
10 серпня 2000 року Одеська міська рада одностайно ухвалила Рішення № 1440-ХХІІ про затвердження Положення про соціальне замовлення в місті Одесі. Це рішення стало мало не першим в Україні, що регулювало питання соціального партнерства на рівні територіальної громади, і було ініційовано громадськими організаціями міста. Положення уможливлює важливу соціальну діяльність з надання послуг мешканцям Одеси шляхом делегування міською владою соціальних послуг громадськими організаціями, що може виявитися дієвішим і дешевшим, ніж залучення бюджетних установ та комунальних підприємств. У документі видно прагнення вирішити якомога повно питання рівноправного партнерства місцевого самоврядування з громадським рухом.
Розпорядження Київської міської адміністрації № 2252 від 20 грудня 2000 р. затвердило Положення про порядок проведення конкурсу соціальних проектів, який відбувся навесні 2001 року. Такі конкурси – більш традиційний вид соціального партнерства з громадськими організаціями, що діють на території громади. Конкурси мають на меті розв’язання соціальних проблем, визначених як пріоритетні в законах України чи інших актах законодавства, залучення додаткових ресурсів та споживачів соціальних послуг, а також, підвищення довіри до міської влади.
На нашу думку, співробітництво громадських організацій з органами місцевого самоврядування сприяє росту чисельності громадських організацій. Підтвердженням тому є дінамика росту громадських організацій у м.Макіївці Донецької області. З 1995 року по 2002 рік кількість організацій збільшилась з 58 до 194.
Потрібно зауважити, що вперше в Україні було затверджене “Положення про порядок фінансування програм і проектів молодіжних та дитячих громадських організацій”, створено Експертну раду при Міністерстві України у справах молоді та спорту з розгляду програм і проектів молодіжних та дитячих організацій.
Ймовірним варіантом активізації на регіональному та місцевому рівнях суспільно-корисної діяльності є створення при представницьких чи виконавчих структурах влади рад громадських організацій, які б, зокрема, зосередили свою діяльність на альтернативному соціальному проектуванні розв’язання тих чи інших громадських проблем, розробці рішень органів державної влади та управління з проблем громадян та громадського руху, мали б право представляти та захищати інтереси організацій в державних структурах влади. Рекомендуються також наступні пропозиції:
— створення на різних рівнях певних органів, що безпосередньо займаються проблемами розвитку громадського руху;
— розробка і реалізація цільових комплексних громадських програм;
— фінансування політики щодо розвитку громадського руху в Україні ( щорічні планові дотації);
— держава має закріпити за громадськими організаціями певні права, а саме:
— участь громадських організацій у формуванні органів державної влади і управління;
— право громадських об’єднань на законодавчу ініціативу;
— участь у розробці рішень органів державної влади й управління з проблем громадських організацій;
— право громадських організацій представляти та захищати інтереси своїх членів в громадських і державних інституціях.
Потребує змін закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а саме необхідно додати норму, згідно якої – одне із завдань органів місцевого самоврядування – це створення умов для розвитку громадянського суспільства, організація тісної взаємодії (партнерства та співробітництва) органів місцевого самоврядування з молодіжними громадськими організаціями; а також норму щодо контролю з боку молодіжних громадських організацій, громадськості за наданням необхідних державних соціальних гарантій та дотриманням державних соціальних стандартів (згідно ст.25 закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”).

4. Молодіжне самоврядування на місцевому та регіональному рівнях.

Подальше здійснення реформи місцевого самоврядування потребує залучення молоді до цих процесів, формування активної позиції молодих громадян щодо суспільно-політичних процесів у державі. Найпотужнішою ознакою близьких відносин між державними органами влади та громадськими організаціями, крім фінансових, є обмін кадрами, активні громадські організації є сучасною школою підготовки демократичних лідерів, які оновлюють владу, сприяють підвищенню ефективності державного управління.
Саме тому необхідним є формування системи молодіжного самоврядування на регіональному та місцевому рівнях, зміцнення й консолідація молодіжних громадських організацій для ефективного вирішення найактуальніших проблем молоді на засадах соціального партнерства з органами державної влади.
Цього можна досягти реалізацією окремого проекту завдяки здійсненню заходів у таких напрямах:
• побудова нової системи управління молодіжною політикою на місцевому та регіональному рівнях згідно з новою Концепцією державної молодіжної політики в Україні (на засадах соціального партнерства між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями);
• підготовка та видання методичної літератури “Бібліотека роботи з молоддю” для органів місцевого самоврядування;
• проведення навчальних семінарів для керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що займаються реалізацією молодіжної політики;
• реалізація комплексної громадської молодіжної програми “Молодіжна платформа України, прийнятої Форумом молодіжних організацій України “Молодіжний соціум – ХХІ століття”;
• проведення Всеукраїнських молодіжних громадських слухань з питань розвитку системи молодіжного самоврядування;
• організація стажування талановитої молоді в органах місцевого самоврядування та виконавчої влади;
• проведення Всеукраїнського молодіжного конкурсу “Реформа місцевого самоврядування очима молоді”.
Координатором проекту може виступити Всеукраїнська спілка молодіжних громадських організацій УСМО.
Учасниками проекту можуть бути: обласні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Національна Академія державного управління при Президентові України, Всеукраїнська спілка молодіжних громадських організацій УСМО, регіональні молодіжні громадські організації.

Хуснутдінов О.Я.,
кандидат наук з державного управління, usmo@bk.ru

Список літератури.

1. Хуснутдінов О.Я. Процес формування громадянського суспільства в Україні як передумова становлення правової держави // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ. – 2001. — №2 (частина 2). – С. 233 – 241
2. Хуснутдінов О. Про Концепцію державної молодіжної політики // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України/ За ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – Вип.1. – С.374-381.
3. Пірен М.І. Деонтологія конфліктів та управління. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. — 377 с.