Європейські виміри громадського руху в Україні

Янв 13, 2010 Глобализация, Наука и технологии, Политика и власть

Одним із найбільш суттевих проявів процесів глобалізації, посилення їх впливу на розвиток сучасного світу стало поступове формування “глобального громадянського суспільства”. Широке використання цього терміна почалося відносно недавно – у 90-ті роки минулого століття. Цій проблематиці присв’ячено низку монографій, а Лондонська школа економіки і політичної науки ініціювала окрему програму “Глобальне громадянське суспільство” [1-5].
Науковці сперечаються щодо змісту концепту “громадянське суспільство”. Коли йдеться про глобальне громадянське суспільство, то насамперед маються на увазі саме ті інституції, які існують поза межами окремих національних суспільств, політик, економік. Переважно це стосується неурядових організацій, як міжнародних, так і тих, чия діяльність фактично має транскордонний характер.
Зараз відбувається становлення епохи єдиного, взаємоперейманого, взаємозалежного та взаємопов’язаного світу, у якому, глобальні системи не тільки зміцнюють фрагменти цілого, але й глибоко їх перетворюють. Фактично виникає глобальне суспільство, в рамках якого існуючі національно-державні організації виконують функції більш-менш самостійних субструктур. Таке глобальне суспільство можна назвати мега-суспільством. Глобалізація не ліквідує кордонів між різними сегментами світу, але вона трансформує ці сегменти, вони становятся прозорими. Найбільш інтенсивно процеси глобалізації розвиваються за напрямками: розвиток світових комунікаційних мереж, інформатика, фінансові інститути, засоби масової інформації, міжнародне співробітництво у сферах захисту прав людини, гуманітарна та природозахісна діяльність тощо. Таким чином, поступово формуєтся “тіло” глобальних інфраструктур, систем, інститутів. Але перші кроки на шляху глобалізації потребують якісно нового рівня управління суспільними процесами. Ті засоби координації, контролю, управління, що має світова спільнота, повинні бути модернізовані, глибоко трансформовані.
Аналізу проблем глобалізації присвячені наукові роботи В. Кувалдина [6], В.Толстих [7], А.Толстоухова [8], В.Шинкарука, В. Табачковського [9], а також дослідника цієї роботи [10].
На думку Є.Марчука [11], глобалізація – це об’єктивний процес, зумовлений, з одного боку, зростаючими можливостями засобів комунікацій, міжнародної економічної та фінансової діяльності, а з другого — необхідістю розв’язання загальнолюдських проблем (політичних, економічних, гуманітарних, соціальних тощо). Глобалізація поруч із позитивними чинниками несе в собі багато загроз і тому повинна бути предметом державного управління. Метою такого управління є спрямування глобальних суспільних процесів відповідно до гуманістичних орієнтирів.
Україна бере активну участь у договорах Ради Європи та Європейському Союзі [12], але в нашій державі основи громадянського суспільства лише формуються, вони ще досить слабкі й нестабільні. Інституції нашого громадянського суспільства не стільки впливають на державу і обмежують сферу її безпосереднього контролю, скільки самі залежать від неї. Традиції, наслідки практики тотального контролю ще досить відчутні у відносинах між державою і громадськими організаціями в Україні. З цієї точки зору, глобальне громадянське суспільство компенсує і доповнює вітчизняне громадянське суспільство, посилює через себе його вплив на українські державні інститути. Але головна функція міжнародних і закордонних громадських організацій – підтримка розвитку інституцій громадянського суспільства в Україні.
Основним і найбільш відчутним напрямком впливу глобального громадянського суспільства на суспільно-політичні процеси в Україні стала фінансова і технічна допомога українським громадським організаціям з метою сприяння демократичному розвитку, формування підвалин громадянського суспільства, здійснення економічних ринкових реформ в Україні. Останнім часом у нашій країні надають фінансову і технічну допомогу майже 50 міжнародних і закордонних фондів та організацій [13–14]. Половину з них представляють або фінансують США. Близько 30% за своїм статусом — міжнародні організації, ще 20% представляють інші країни (ЄС, Велику Британію, Німеччину, Канаду, Францію). Переважна більшість (понад 80%) цих організацій за своїм статусом – громадські організації. Варто відзначити одну важливу деталь: майже всі громадські американські організації, які надають фінансову або технічну допомогу в Україні, здійснюють це за кошти уряду США.
Пріоритети благодійницьких фондів і донорських організацій стали суттєвим і ефективним інструментом впливу на характер і форми розвитку громадянського суспільства в Україні. Так, у першій половині й середині 1990-х років головним завданням було збільшення кількості громадських організацій; потім було акцентовано увагу на якісну підтримку і стабілізацію їхнього розвитку через розроблення сприятливого законодавства і розвиток інфраструктури цих організацій. Наразі пріоритетна підтримка надається окремим організаціям, діяльність яких, на думку донорів, спрямована на вирішення ключових, з точки зору західних донорів, проблем (наприклад, боротьба з корупцією, правова реформа, розвиток аналітичних центрів, що впливають на процес прийняття політичних рішень) й які є постійними партнерами донорських організацій. Як, правило, нові громадські організації мають дуже мало шансів отримати будь-які гранти для власного розвитку чи реалізації навіть актуальнішого проекту. Особливо це стосується програм USAID, урядових програм різних країн ЄС. Гранти надаються, як правило, тільки громадським організаціям, що тісно співпрацюють з центральними органами виконавчої влади. У зв’язку з тим, що іноземні фонди, проекти, програми попередньо до початку роботи в Україні підписують меморандуми про співпрацю з відповідними міністерствами, які визначаються бенефіціарами міжнародного проекту в Україні, створений новий шлях до корупції та лобіювання інтересів міжнародних структур, так це надало можливість високо посадовцям, через створені громадські структури, отримувати великі гранти для реалізації певних власних проектів.
Але за десять років сформувалася ціла генерація громадських активістів, які навчилися шукати гроші, набули досвіду роботи в неприбутковій сфері і засвоїли “ідеологію третього сектора”, встановили ефективні прямі зв’язки із закордонними партнерами. І вони фактично стали українською складовою глобального громадянського суспільства. Особливо це стосується жіночих, правозахисних і екологічних організацій, які досягли найбільш високого ступеня інтеграції в глобальні громадські неурядові структури і мережі порівняно з іншими громадськими організаціями України.
Розуміння природи і змісту глобального громадянського суспільства, механізмів його впливу на соціально-політичні процеси в Україні – важлива передумова вирішення внутрішньополітичних проблем і поліпшення зовнішньополітичного становища та іміджу України.
Як підкреслював Вернер Мюллер, екс-федеральний міністр економіки та технології Федеративної Республіки Німеччина: “Україна є європейською країною, її треба інтегрувати в нашу європейську архітектуру” [15, с.5].

Хуснутдінов О.Я.,
Голова Інституту розвитку глобального суспільства,
кандидат наук з державного управління,
oirgo@ya.ru

Список використаних джерел.

1. Walzer М. Toward “Global Civil Society”. Dissent / Fall. – 1997
2. Lipschutz Ronnic D., Mayer Judith. Global Civil Society and Global Environmental Coverhance: The Politics of Nature from the Place to Planet. – London. – 1996.
3. Martin Shaw. Civil Society and Media in Global Crises: Representing Distant Violence. – 1996.
4. Paul Q. Hirst. From Statism to Pluralism: Democrasy, Civil Society and Global Politics. – 1997.
5. Kendall W.Stilex. Global Institutions and Local Empowerment. Competing Theoretical Perspectives. – 1999.
6. Кувалдин В.Б. Глобализация и рождение мегаобщества //Практична філософія. – 2001. — № 2. – C.3 – 22
7. Толстих В.И. Глобалізація в социокультурном измерении //Практична філософія. – 2001. — № 2. – C.23 – 72
8. Толстоухов А.В. Глобализация. Власть. Эко-будущее //Практична філософія. – 2001. — № 2. – C.72 – 91
9. Шинкарук В.І., Табачковський В.Г. Глобалізація з філософсько-антропологічного погляду: панацея чи проблема? //Практична філософія. – 2001/ — № 2. – C. 124 – 133
10. Хуснутдінов О.Я. Аспекти глобалізаціїї свідомості українського суспільства //Практична філософія. – 2001. — № 2. – C. 221 – 224
11. Марчук Є. Україна: нова парадигма поступу // Авалон. – К., 2001. – C.23
12. Що таке Угода про партнерство та співробітництво? Короткий довідник по Угоді, підписаний в Люксембурзі 16 червня 1994 року між Європейським Союзом та Україною / Комісія Європейських Співтовариств; Представництво Європейської Комісії в Україні. – К., 1998. – 37 с.
13. Довідник організацій сприяння демократичному розвитку та парламентської допомоги в Україні. – К.: IREX, 2000
14. Довідник фондів та організацій, що надають технічну допомогу в Україні. – К., 1997.
15. Україна на шляху до Європи / За ред. Л.Хоффманна, Ф.Мьоллерса. – К.: Фенікс, 2001. – 343 с.