Соціальне партнерство між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями як можливість і здатність самоорганізації громадян

марта 17, 2010 Гражданское общество, Политика и власть, Сотрудничество

1. Місцеве самоврядування як можливість та здатність самоорганізації громадян.
Світовий досвід і досвід незалежного розвитку України переконують: найпродуктівнишим мезанізмом згуртування суспільства навколо незаперечних, фундаментальних цінностей є розвиток місцевого самоврядування. Саме з його допомогою можна сподіватися на найбільше використання потенціалу самоорганізації суспільства, ініціативи громадян. Зрештою, йдеться про створення умов розвитку громадянського суспільства. Практика демократичних крайн досвідчує: там, де розвинуте місцеве самоврядування, там панує і демократичне врядування, там держава і влада підконтрольні громадянам, а не навпаки.
Отже, органи місцевого самоврядування — основні осередки розвитку суспільного життя, громадянського суспільства. Зміцнюючи громадянські цінності й ініціативу, забезпечуючи реальну участь людей у розв'язанні життево важливих проблем, зв'язки між громадянами та об'єднаннями громадян, вони тим самим створюють умови для безконфліктної реалізації суспільних і приватних інтересів, включають їх в загальний контекст державного будівництва.
Фактично, лише з прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1996 року нової Конституції України були визначені принципи місцевого самоврядування в його сучасному розумінні. Ці принципи багато в чому відповідають Всесвітньої Декларації та Європейської Хартії про місцеве самоврядування, які спрямовані на захист і зміцнення незалежності місцевої влади, цінностей демократії та децентралізації влади. Іншими словами, йдеться і про право, і про реальну спроможність органів місцевого самоврядування, створених демократичним шляхом, перебрати на себе значну частину державних справ і управляти ними майже безпосередньо у повсякденному житті людей. Конституція по-новому визначила самоврядування, проголосивши первинним суб'єктом його не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду — певний тип самоорганізації громадян, які живуть на одній території. Однак Конституція України закріпіла лише основні принципи правового регулювання організації й функціонування місцевої влади в Україні.
Застосування механізму самоврядування стало можливим завдяки ухваленому Закону України «Про місцеве самоврядування». Згідно з ним «місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільно об'єднаних у сільську громаду жителів кількох сіл, селіща, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України». Але згаданий закон централізацію фактично зберігає. Таке протиприродне поєднання стає джерелом конфліктів та непорозумінь щодо розподілу повноважень і відповідальності на кшталт конфлікту між головами міських Рад та місцевих адміністрацій. Очевідна й слабкість зв'зків між державою і громадянами. Усвідомлення місцевими органами своєї підконтрольності громадянам, громадським об'єднанням, погляд на них як рівноправного партнера спроможного вирішувати деякі суспільно важливі питання ефективніше, з меншими витратами теж не відбулося. За цих умов влада замикається сама в собі, вона стає непрозорою, а здатність органів місцевого самоврядування задовольнити потреби та запити громадян помітно обмежується. В результаті в людей посилюється недовіра до влади, в тому числі місцевої, відчуження від неї.
Бути самоврядними — отже, на місці визначати, якими засобами забезпечувати задоволення потреб територіальних громад в цілому та конкретних громадян. Ідея самоврядування є західною і за своїи походженням, і за мірою втілення у життя. Вона виникає і поступове утверждується не в сільській місцевості, а в місті, як новому, модерному центру розвитку суспільних відносин. Історично склалося так, що територіальні спільноти піклуються про те, щоб кодіфікувати неформальні норми, які регулюють життя в місті, і закріпити їх у праві (Магдебурзьке право). В основі такого права — незалежність міст від релігійної або ж світської влади сильних світу цього. Отже, права територіальних спільнот складаються раніше за права окремих індивідів.
В Америці самоврядування і демократію утверждували політичні та релігійні іммігранти-дисиденти, які мали великий досвід самоорганізації власного життя, самодисциплини та самообмеження. На час прийняття Декларації незалежності Сполученні Штати фактично являли собою сукупність економічно, політично і конфесійно самоврядних територій — міст і штатів. Саме вони й поступилися частиною своїх повноважень і переваг на користь держави, передавши нащадкам майже бездоганний зразок такого суспільного ладу, який ініціативно відтворює стимули самодосканалення. Тут самоврядування первинне, а державність вторинна, похідна. Таким чином, шлях до самоврядування був водночас шляхом до демократії і свободи, адже люди вільні саме настільки, наскільки самоорганізовують своє життя, а не підкоряються зовнішній волі, хоч би що було її джерелом — окрема людина, партія, держава чи міжнародні організації. Іншими словами, самоврядування є фундаментальною засадою цивілізованого, демократичного облаштування спільного життя, засадою не тільки декларованої і формально визнаної іншими незалежності, а незалежності практичної, підкрипленої ефективним розв'язанням соціальних і економічних завдань. Самоврядуватися — значить, відчувати повноту власних сил і спроможність упоратися з будь-якими внутрішними проблемами, тобто бути самодостатнім.
Але участь у самоврядуванні в Україні окремих членів териториальної громади, як правило, дуже малоефективна, саме тому головну роль у вирішенні соціальних питань громадян виконують об'єднання громадян, тобто громадські організації.
Можливість громадян самоорганізуватися у громадські структури та приймати участь у місцевому самоврядуванні надає поштовх розвитку і місцевому самоврядуванню, і саме громадянам. Але для цього державою мають бути створені умови щодо організації партнерства та співробітництва між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування і громадськими організаціями.

2. Аспекти соціального партнерства між органами місцевого самоврядування та громадським рухом

Нині в Україні назріла необхідність створення умов для організаціїї партнерства та співробітництва між громадськими організаціями та органами виконавчої влади, необхідність спільного вирішення соціальних проблем молоді, громадян, створення дійсних правових демократичних механізмів взаємовідносин між органами державної влади та молодіжним і, в цілому, громадським рухом в Україні.
З одного боку, третій сектор в Україні стає більш впливовим, формується цілісна система громадських організацій, якісно зростає професіоналізм кадрів, уміння презентувати й реалізовувати свої можливості, що надає можливість впливу на формування сучасного ринку соціальних послуг, які сьогодні неспроможні повністю забезпечити ні державний сектор, ні бізнес...
З другого боку, відсутний правовий простір, який повинен бути базою існування громадянського суспільства та демократичної держави взагалі.
Перегляд законодавства має бути проведений таким чином, аби спростити механізм створення та діяльності громадських організацій, зменшити втручання у їх діяльність з боку різноманітних державних органів чи органів самоврядування і створити умови для залучення громадських організацій до вирішення соціально — значимих проблем чи виконання певних загальнодержавних і місцевих програм.
Громадські організації згідно із законодавством України слід розуміти і розглядати не як окремий і ізольований елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні, як органічний, невід'ємний елемент системи місцевого самоврядування. Підтримка ж недержавних неприбуткових громадських організацій з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових осіб має носити не лише бажаний, рекомендований характер, а бути обов'язковою, в окремих випадках, можливо, і примусовою функцією.
Але сьогодні вже діють різні форми співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Зокрема, з органами місцевого самоврядування активно співпрацюють молодіжні, жіночі, ветеранські та інші громадські організації.
Наприклад, активно розвиваються відносини між органами виконавчої влади та молодіжними громадськими організаціями — членами Всеукраїнської спілки молодіжних громадських організацій УСМО: Запорізькою Лігою інтелектуального розвитку молоді, Дніпровскою обласною асоціацією скаутів «СКІФ», Хмельницькою молодіжною лігою, Східно-українською спілкою молодіжних організацій, Житомирським обласним центром молодіжних ініціатив, Лозовським об'єднанням молодіжних організацій та багатьма іншими. У ряді областей України вже підписані Угоди про партнерство та співробітництво. Дуже цікавим є досвід Дніпровської обласної асоціації скаутів «СКІФ» щодо патріотичного виховання молоді.
Більше двох тисяч молодих лідерів громадських організацій України пройшли навчання лідерству, прийняли участь у міжнародних обмінах та молодіжних таборах.
Громадськими організаціями — членами УСМО розроблені та впроваджуються у життя: Концепція державної молодіжної політики в Україні, Всеукраїнська комплексна програма «Молодіжна Платформа України», Регіональна комплексна державна молодіжна програма «Молодіжна Перспектива Поділля», Комплексна програма «Німецька молодь в Україні», програми співпраці молодіжних громадських організацій з обласними Радами та багато інших.
Молодіжні громадські організації УСМО тісно співпрацюють з зарубіжними партнерами, національними Радами молодіжних організацій країн Европи, Європейським молодіжним Форумом.
Організації третього сектору цементують взаєморозуміння між державою та громадянами.
Але в нашому суспільстві відсутні механізми підвищення правової освіти та захисту громадян, інститути лобізму та омбудсменства; немає чітко сформованого третього сектору, який би був сконсолідований та взяв на себе функції замовника та виконавця у реалізації соціальних програм та замовлень у державі. Громадські організації, рухи, партії, благодійні організації та фонди виконують певні соціальні функції, але, в головному, вони виконують замовлення членів власних організацій.
Відсутність механізму взаємодії та визначеного соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектору приводить до стримання демократичних процесів у суспільстві, не сприяє соціально-економічному розвитку, розв'язанню певних соціальних питань.
Саме тому при організації партнерства між владою та 3-м сектором треба налагодити більш тісну взаємодію у напрямках:

• влада і громадські організації мають досягати взаєморозуміння в оцінці соціально-економічної ситуації на місцях (у місті, регіоні тощо);
• розвитку громадських структур, які призвані вирішувати питання щодо обміну інформацією, експертизи законотворчих проектів, обговорення адміністративних рішень і громадських ініціатив ( з цією метою треба створювати Ради громадсько-політичних організацій спільно з органами виконавчої влади; при місцевих адміністраціях — громадські ради, які виконуюють функції експертів законотворчих ініціатив);
• прийняття владою курсу конструктивного співробітництва зі всіма об'єднаннями та організаціями незалежно від їх політичних орієнтацій;
• підготовки та складання угод о взаємодії по усім напрямкам політичної, соціальної та економічної практики, створення атмосфери соціального партнерства;
• створення нормативно-правової бази розвитку третього сектор на всіх рівнях.

Але перспектива розвитку третього сектора також пов'язана з активізацією та поліпшенням:

• відносин між громадськими організаціями та комерційними структурами та засобами масової інформації;
• підвищення ролі громадських організацій в формуванні сталої моделі місцевої громади на основі соціальної злагоди.

Тому для більш динамічного розвитку громадських організацій необхідно концентрувати організаційні та фінансові можливості третього сектору на наступних напрямках:

• Навчальна програма спільних семінарів практикумів для представників третього сектору і малого бізнесу щодо підвищення професійної компетентності лідерів двох секторів, пошуку та удосконаленню форм контактів між ними;
• Інформаційно-пропагандистська програма, в якій передбачена взаємодія між 3-м сектором і місцевими та регіональними засобами масової інформації, а також формування позитивного іміджу громадських організацій;
• Створення інформаційно-аналітичного центра розвитку 3-го сектора для збору, обробки, аналізу та розповсюдження інформації, координаціїї інформаційних потоків між різними секторами суспільства.

Нині в Україні є умови для створення та реалізації Всеукраїнської Комплексної Програми соціального партнерства між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування й організаціями третього сектору.
Слід відзначити значне зростання професійного рівня і кваліфікації персоналу більшості українських громадських організацій у наданні громадянам різноманітних актуальних соціальних послуг.
Але більшість громадських організацій знає, що краще звернутися до будь-якого фонду, щоб отримати грант, ніж до органу державної влади (виключенням, мабуть, є тільки конкурсна програма підтримки Донецької обласної ради громадських організацій області). За умов відсутності відповідальності за взаємовідносини між владою та громадським рухом, наша держава програє майбутнє. Вже сотні тисяч ідей, проектів — найкращих думок української молоді, які дуже потрібні нашій державі — за копійки продані іноземним фондам... Або взагалі безкоштовно...
Потужний, сконсолідований третій сектор — це громадська більшість активних ініціативних людей, громадський рух, який в змозі підтримати реформаторську парламентську більшість у Верховній Раді України, в змозі вирішити будь-яке соціальне замовлення.
Тому вирішивши питання розвитку самоорганізації громадян, їх активної участі у місцевому самоврядуванні,соціального партнерства між органми місцевого самоврядування та громадським рухом, питання розвитку громадянського суспільства, державна влада зможе вирішити головні питання щодо становлення правової, соціальної, демократичної України.

Хуснутдінов О.Я. , кандидат наук з державного управління